###Розпочав один, закінчуватиме - інший ###

Здебільшого команда, котра вилітає з елітного дивізіону, автоматично стає головним претендентом на підвищення в класі. Сприяють цьому й досвід ігор із сильними суперниками, набутий в рамках прем'єр-ліги, і бажання керівництва виправити непорозуміння. Та й амбіції нового головного тренера (бо наставника, який «опустив» команду, найчастіше звільняють) довести свою профпридатність керівництву.

До тями — після нокдауну

Та все це не про одеситів. Щоправда, там і тренера, авторитетного Андрія Баля, звільнили, і нового призначили, і керівництво відразу ж оголосило про плани повернутися назад, але... Все це — стандартні слова офіційних представників, які здебільшого не відповідають реальній ситуації. Насправді ж варто послухати рядових уболівальників, котрі говорять все, що знають, і все, що думають. Особливо, коли з появою інтернету можна замаскуватися під якимось «ніком» і не боятися отримати за правду-матінку по голові. Ще наприкінці минулого чемпіонату, коли майбутній виліт одеситів набував чіткіших обрисів, більшість уболівальників схилялася до думки, що повернутися до прем'єр-ліги буде не так просто. На чому грунтувалася така впевненість? Насамперед, у першій лізі і без одеситів вистачає «міцних горішків», котрі завжди ходять у кандидатах на підвищення у класі («Олександрія», ФК «Львів», «Закарпаття» і навіть фінансово слабка алчевська «Сталь», яка виїжджає за рахунок тренера Волобуєва). А по-друге: вони споглядали вже не перший рік ставлення до клубу його керівників.

Утім, песимістичні очікування одеських фанів виявилися безпідставними. Можливо, виліт із елітного дивізіону виконав роль електрошокера для керівництва клубу, але відразу ж після завершення чемпіонату ЗМІ буквально заполонили повідомлення з Одеси: то там тренера нового призначають (Наконечного замість Баля), то з китайцями договір підписують про їхню участь у фінансуванні побудови нового стадіону, то гравців продають-купують.

Із приводу останніх ми й поговоримо.

Хто пішов

Часто-густо, коли команда вилітає до нижчого дивізіону, її залишають провідні гравці. Наш випадок винятком не став. До львівських «Карпат» перебрався символ команди Віталій Руденко, який, здавалося, й кар'єру в Одесі закінчить. Щоправда, передумови до переходу були, адже Віталій втратив місце в основі й, судячи зі слів Ігоря Наконечного, навряд чи повернув би його собі — ставка робилася на молодого Євгена Паста. Із четвірки основних захисників залишився лише Дмитро Гришко, а обидва центральні (Шандрук, Ващук) та лівий Володимир Федорів команду залишили. Цікаво, що лише колишній динамівець спокійно знайшов нову команду, перейшовши до луцької «Волині». А ось у Шандрука виникли проблеми — він спочатку теж перебрався до Луцька, але Кварцяний швидко вказав йому на двері. І лише в Севастополі захисник знайшов свою команду. Несподіваним було й рішення Володимира Федоріва грати за івано-франківське «Прикарпаття» — в команди ні грошей, ні гри, ні завдань.

Не такі вагомі для команди були гравці Роман Максим'юк та росіянин Олександр Пономарьов (одна та три гри відповідно). Перший грає у Луцьку, а про другого відомостей знайти не вдалося.

Із півзахисної ланки найвідчутніші втрати — опорник Володимир Бондаренко (8) та плеймейкер Маурісіо Сауседо (13). Перший грає нині в Росії за санкт-петербурзький «Зеніт», а другий повернувся на Батьківщину в Болівію, як і його земляк Густаво Пінеда.

Попри те, що тренерський штаб команди бажав, щоб Руслан Бідненко залишився у команді, вихованець «Борисфена» не забажав підписувати новий контракт і виступає нині в кіровоградській «Зірці». Його тезка Руслан Левига взагалі поїхав до Казахстану грати за місцевий «Тобол».

Із нападників команду залишили Віталій Колесниченко (хоча в Одесі відомий латвієць грав переважно у півзахисті) та Міна. Щоправда, цих двох гравців важко назвати основними.

Хто прийшов

Орієнтуючись на позиції тих, хто залишив команду, можна було зробити один висновок — команді потрібні гравці захисту та хороший опорний. Ось тут, на мою думку, й було зроблено найбільшу помилку — гравців, які відповідали б рівню лідера першої української ліги, тренерський штаб не придбав. Можливо, просто не встиг...

Отож центр захисту покликані були цементувати вихованець школи київського «Динамо» Ігор Буряк та аргентинець Мігель Портильо. Звісно, якщо припустити, що Буряка тренерський штаб брав як потенційного резервіста, то з таким станом справ ще можна погодитися, а ось на місце в основі Ігор, очевидно, не тягнув. Це не моя суб'єктивна думка, а та картина, котру малює статистика, — єдиний клуб, де Ігор був по-справжньому стабільним гравцем основи — овідіопольський «Дністер», команда-середнячок. У всіх інших своїх командах Буряк переважно був запасним.

А ось придбання аргентинця Мігеля Портильо відверто здивувало. Яким чином удалося затягти в першу українську лігу гравця швейцарського «Лугано», який має навіть досвід виступів у Лізі Європи (щоправда, у складі «Янг Бойз») — загадка. Не знаю, що там йому обіцяли, але саме він разом із Олександром Бабичем склав пару основних центрбеків команди. Щоб ви зайвий раз пересвідчилися у не зовсім вдалій трансферній діяльності тренерського штабу «Чорноморця», нагадаю, що той же Бабич, котрий цього сезону став справжнім лідером команди, минулого міцно сидів на лаві запасних за спиною Шандрука та Ващука. Неможливо у цьому контексті забути й слова Ігоря Наконечного після контрольного матчу «Чорноморця» з «Бастіоном» (3:4): «Дуже хотілося бачити Бабича в кращих кондиціях, тому що за всіма показниками він — лідер команди. Але, можливо через вікові особливості, Сашко поступається іншим у швидкісних якостях. Утім, на даному етапі Бабич гратиме в основному складі». З оцих слів виходить: Наконечний і хотів би когось кращого, та не має змоги — чи то фінансової, чи то ще якоїсь.

Ось і все підсилення захисної лінії. При тому, що з команди пішли троє основних захисників, на їхнє місце прийшли лише двоє, та й то є великі сумніви, чи кращі вони за колишніх. Позиція ж лівого захисника, на якій грав Володимир Федорів, взагалі залишилася незакритою. Як Ігор Анатолійович вирішив цю проблему, розповім далі.

Щодо зони опорного півзахисника, то замість Володимира Бондаренка на неї запросили Максима Трусевича, гравця, який колись вважався дуже перспективним (навіть контракт із «Шахтарем» у нього був), але не виправдав сподівань. Попередньою командою Максима була київська «Оболонь», де він переважно сидів у запасі.

Закінчуючи тему футболістів, запрошених із інших команд, зупинимося на Анатолії Дорошеві. Анатолій регулярно грає за збірну Молдови, побігав за кілька польських клубів, за російську «Волгу», та й взагалі з його можливостями Ігор Наконечний був добре ознайомлений, адже свого часу працював у Молдові. Цілком можу припустити, що від Дороша тренер очікував більшого, ніж три забиті м'ячі, один з яких — з пенальті.

Та ще гірше зіграв Костянтин Балабанов, який цілий рік був поза футболом. Безумовно, Наконечний ризикував, запрошуючи цього сильного колись гравця (пам'ятаєте його грізний дует з Олександром Косиріним?), і ризик не виправдався, але це саме той випадок, коли треба зачекати — після зимових зборів ми цілком можемо побачити зовсім іншого Костю — того, якого знала колись вся Одеса. Звісно, якщо новий тренер надасть йому шанс.

Усі інші футболісти — представники другої команди «Чорноморця», яких Ігор Анатолійович підтягнув до основи.

Безумовно, найяскравіше проявив себе Сергій Політило. У перших турах Наконечний ставив його переважно на лівий фланг півзахисту, але потім пересунув у центр, обгрунтувавши це тим, що на фланзі він губиться, та й не хочеться втрачати на бровці його задатки плеймейкера. Зрештою Наконечний залишився незадоволений грою Політила, зазначивши, що потенціал його значно вищий, ніж те, що він демонструє нині.

Гравцем основи став і Євген Зубейко, який діяв на правому фланзі півзахисту. Євген — вихованець двох футбольних шкіл: донецької та дніпропетровської (в «Шахтарі» Зубейко навчався в одній групі з Ракицьким, Микицеєм, Віценцем, Ковальовим).

Наприкінці сезону завоював місце в основі лівий півзахисник Іван Бобко, про якого я вам колись розповідав детально у матеріалі про гравців 1990 р.н., яких Павло Яковенко вперше тоді викликав у молодіжну збірну. На його рахунку — два м'ячі.

Не зміг зарекомендувати себе грузин Георгій Челебадзе, якому новий тренерський штаб одеситів уже запропонував пошукати собі нову команду. А ось 16-річний Борис Тащі запам'ятався двома фактами. По-перше, диво-голом у ворота івано-франківського «Прикарпаття». По-друге, чутками, що ним цікавиться «Манчестер Юнайтед».

Як грали

Виступ одеситів можна поділити на дві частини. Перші десять турів гравці притиралися один до одного, й звідси чимала нестабільність результатів (перемога на виїзді над «Закарпаттям» та нічиї з посередніми «Дністром» та «Енергетиком»). Останнім матчем-пробником став поєдинок з ПФК «Олександрія» на виїзді. Попри поразку одеситів навіть тренер господарів Володимир Шаран зазначив, що гості грали краще.

Свідченням підвищення якості гри «Чорноморця» стала серія з п'яти виграшних матчів поспіль. У заключних же п'яти матчах підопічні Наконечного перемогли лише двічі й тричі зіграли внічию (щоправда, й суперники тут були пристойні — ФК «Львів», алчевська «Сталь», «Закарпаття»).

Переглянувши кілька матчів команди та всі забиті й пропущені м'ячі, можна зробити висновок: як і прогнозувалося, «ахіллесовою п'ятою» колективу стала оборона. Дуже багато помилявся Дмитро Гришко, який діяв на правому фланзі. Саме звідти йшли більшість голевих (або просто небезпечних) передач у штрафний одеситів. До того ж, Дмитро часто втрачав позицію, дозволяючи лівим хавам суперників вириватися на оперативний простір. Звісно, аби у міжсезоння Леонардо де Матос (гравець, який виконував функції правого оборонця ще в прем'єр-лізі й був, мабуть, найкращим гравцем команди) не почав шукати собі нову команду й залишився у «Чорноморці», то, радше за все, саме він грав би праворуч, а Гришко ліворуч. Це не тільки підсилило б фланги захисту команди, а й дало б змогу Ребенку діяти на своїй природній позиції лівого півзахисника.

Не завжди надійно діяли і центральні оборонці. Не хочу перелічувати всі моменти, але особливо грубо вони помилялися, коли м'ячі забивали Микуш («Енергетик») та Суарес («Динамо-2»).

Чи справедливо критикувати воротаря Євгена Паста в умовах, коли захист регулярно помилявся? Гадаю, так. Бо Євген не те що не рятував у важких ситуаціях, а й сам частенько ловив мух (чи мишей, це вже кому як більше до вподоби).

Раніше я обіцяв розповісти, як вирішив Ігор Наконечний проблему з лівим захисником. Він перевів туди номінального лівого півоборонця Павла Ребенка, обгрунтувавши це тим, що хоче, аби з лівого флангу йшло більше небезпеки. Вона і йшла, але не воротам суперників, як прогнозувалося, а власним. Та й лунає таке пояснення, відверто кажучи, як виправдання. Ну який із Ребенка захисник!? Той випадок, коли полювання за двома зайцями призвело до втечі їх обох. Павло не зміг нормально виконувати функції захисника, і, звісно, через таку глибину своєї нової позиції не міг нормально атакувати ворота суперників.

Утім, навіть попри ослаблення півзахисної лінії можна говорити, що саме вона мала найліпший вигляд і була обличчям нинішнього «Чорноморця». Контроль м'яча та комбінаційна гра одеситам давалися непогано — хоч і не в усіх матчах, але все ж. Єдине, чого не вистачало — хорошого плеймейкера, який би диригував грою, бо, зрештою, основну роль при атакувальних діях виконували флангові півоборонці, а Політило, якого саме для ролі диспетчера Наконечний перевів у центр поля, зі своїм завданням не впорався.

Попри велику кількість нападників у складі команди назвати цю лінію не проблемною важко. Про Анатолія Дороша я вже розповідав, хоча тут варто додати, що, перечитавши усі післяматчеві прес-конференції Ігоря Наконечного, дуже часто натрапляв на фразу «Дорош не зміг нормально увійти в гру». Втім, молдованин, зрештою, не став тим гравцем, який визначав гру нинішнього «Чорноморця». Парою основних нападників стали Денис Васін та Анатолій Діденко. Ці двоє доволі непогано доповнили один одного, адже стали фактично прикладом класичного поєднання — швидкий та технічний поруч зі «стовпом». Зрештою, найбільше забивав Васін (вісім м'ячів), а на рахунку Діденка — чотири влучання.

Здебільшого на заміну виходили Якименко та Балашов, котрі відзначилися по одному разу. Обидва встигли засвітитися ще в прем'єр-лізі, але з того часу не показали ніякого прогресу. Особливо у цьому контексті виникають запитання щодо Балашова, котрого вважають ледь не найталановитішим молодим футболістом «Чорноморця».

Звільнення в роздягальню

Не встиг «Чорноморець» відіграти останній матч, як керівництво клубу презентувало футболістам нового тренера — Романа Григорчука. Особливих пояснень така рокіровка не потребує. Упродовж перших двадцяти турів Наконечний разом з командою, очевидно, не продемонстрували того рівня, якого від них очікувало керівництво, а тренери рівня Григорчука на дорозі не валяються.

Що ж, будемо очікувати від весняного «Чорноморця» цікавого футболу, який демонстрували всі команди під орудою Григорчука. А тим часом новий тренерський штаб уже робить перші кроки. Команду залишили вже четверо футболістів — Ігор Буряк, Максим Трусевич, Анатолій Дорош та Георгій Челебадзе. Натомість нові контракти підписали Анатолій Діденко та Олександр Бабич.


Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»